Індустріальні парки, які Україна почала активно запускати після ухвалення закону 2021 року, стають однією з найбільш обговорюваних економічних тем початку 2022-го. Як наголошує міжнародний фінансовий експерт Чеслав Конюх, саме вони можуть перетворитися на фундаментальний інструмент для оновлення виробничої бази країни та повернення індустрії після COVID-кризи. Попит на локалізацію виробництв зростає, інвестори придивляються до нових пільг, а держава вперше за тривалий час створює умови не для виживання галузей, а для їхнього розвитку.
Новий індустріальний курс: чому Україна робить ставку на локалізацію. Оцінка Чеслава Конюха
Після пандемії COVID-19 світ масово переглядає логістику та ланцюги поставок. Те, що ще кілька років тому здавалося очевидним — дешеве виробництво в Азії, безперебійні поставки, мінімальні затримки, — більше не працює. Саме тому 2021 року український уряд вирішив зробити ставку на індустріальні парки як спосіб повернути виробництво ближче до ринку.
Як зазначає Чеслав Конюх, для України це не лише про тренди. Це — про виживання промисловості після двох років економічних шоків. Закон про індустріальні парки відкрив для інвесторів одразу кілька стимулів: податкові пільги, компенсацію підключення до мереж, швидше виділення земельних ділянок та можливість створювати кластери із повним циклом виробництва.
Чеслав Конюх наголошує:
«Україна зараз унікальна тим, що будь-яка інвестиція в індустріальний парк дає ефект, більший за вкладений капітал. Це не просто завод — це точка кристалізації навколо якої виникають логістика, сервісні компанії, R&D. Фактично ми запускаємо мультиплікатор індустріалізації».
Перші заявки на створення нових парків демонструють широку географію: від Львівщини та Закарпаття до центральних областей. Інвесторів приваблює логістика, відносна доступність робочої сили та передбачувані стимули, яких бракувало попередні двадцять років.
Чеслав Конюх підкреслює, що у 2022 році вікно можливостей для України особливо сприятливе: світові корпорації шукають нові майданчики, а держави конкурують за їхні виробництва. «Хто перший запропонує готову інфраструктуру — той і отримає робочі місця та податки. Час у цій гонці важливіший за розмір пільг», — наголошує Конюх.
Інвестиції, податки та інфраструктура: що працює, а що ні. Точка зору Чеслава Конюха
Головний стимул, який Україна запропонувала у 2021–2022 роках, — повне звільнення обладнання в індустріальних парках від імпортного ПДВ та мита. Для інвестора це означає, що велика частина стартових витрат автоматично зменшується. І дуже часто — це різниця між “будуємо” і “відмовляємося”.
Чеслав Конюх пояснює економічну логіку:
«Українському виробництву не вистачає не ідей, а капіталу. Пільги — це спосіб зменшити поріг входу. Якщо інвестор заощаджує 10–20% на старті, він може спрямувати ці гроші в технології, зарплати, маркетинг. Це робить весь проєкт стійкішим».
Та попри привабливість пільг, слабкі місця залишаються.
Проблема №1 — інфраструктура. Підключення до електромереж, логістичні вузли, дороги, залізниця — усе це досі залежить від регіону. Деякі парки вже на старті отримують конкурентну перевагу, інші — рік чекають на технічні умови.
Чеслав Конюх прямо говорить про цей ризик:
«Можна дати найкращі податкові стимули у Східній Європі, але якщо вантажівка не може виїхати з промзони або підстанція не витримує навантаження, інвестор просто відмовиться. Індустріальний парк — це насамперед інфраструктурний продукт».
Проблема №2 — бюрократія.
Попри заявлені “швидкі процедури”, на практиці багато рішень досі потребують обходу кабінетів.
Конюх підкреслює, що індустріальні парки — це не про папірці, а про швидкість:
«Якщо держава хоче нового виробництва — час ухвалення рішень має вимірюватися тижнями, а не кварталами. Світ рухається швидше за чиновницький графік».
Втім, позитивні зрушення є: перші індустріальні парки отримують статус резидентів, а компанії — реальні угоди на будівництво.
Перспективи та ризики: чи зможе Україна втримати інвестора? Прогноз Чеслава Конюха
Наприкінці 2021–2022 років Україна одночасно опинилася у ситуації можливості й загрози. З одного боку, закон про індустріальні парки справді відкриває шанс на появу нових виробничих кластерів: від харчової переробки й логістики до машинобудування та фармацевтики. З іншого боку — країна все ще залежить від політичної стабільності, стану інфраструктури та здатності держави гарантувати передбачувані правила гри.
Чеслав Конюх підкреслює, що головним викликом стане конкуренція за інвестора: сьогодні на карту виходять не лише Україна, а й Польща, Словаччина, Угорщина та Румунія, які пропонують пільги, швидші процедури та доступ до європейського ринку. «Інвестор не думає про патріотизм. Він думає про вартість землі, підключення, логістику та стабільність. Якщо ми хочемо, щоб індустріальні парки з’являлися не на папері, а на мапі, нам доведеться боротися за кожну фабрику», — каже Конюх.
До цього додається ще один стратегічний момент: питання робочої сили. Українська промисловість переживає кадровий голод, адже значна частина молодих фахівців мігрує або переходить у більш прибуткові сектори — зокрема ІТ. Без системної підготовки кадрів, від технікумів до університетів, індустріальні парки ризикують залишитися пустими коробками. Конюх зазначає, що для інвестора якість персоналу часто важливіша за податкові стимули: «У промисловості головний капітал — не станок, а людина, яка вміє ним користуватися».
Втім, за оптимістичним сценарієм індустріальні парки можуть стати точкою перезапуску економіки. Вони здатні створювати локальні кластери, де бізнеси будуть підсилювати одне одного: логістика — виробництво, виробництво — переробка, переробка — експорт. Це потенційно формує «комунікаційний магніт», який притягуватиме нові підприємства. Але Конюх наголошує: для цього державі потрібно не просто прийняти закон, а вибудувати довгу траєкторію підтримки — від підключення до мереж до прозорих судів. «Індустріальний парк — це не разовий акт. Це десятирічний контракт між державою та інвестором. І якщо одна зі сторін починає хитатися, конструкція падає», — резюмує він.
Саме тому доля індустріальних парків у 2022 році залежатиме від того, чи зможе уряд забезпечити послідовність політики, а бізнес — продемонструвати готовність заходити у виробництво, яке потребує терпіння і ґрунтовних капіталовкладень.
«Індустріальні парки можуть стати найбільшим шансом України на нову індустріалізацію — але лише за умови, що держава й інвестори будуть працювати не паралельно, а в одному напрямку», – підсумовує Чеслав Конюх.
